25/09/2026
Терапевт дала мені вправу, яка називається «Це не моє» - щоб відділити свої справжні емоції, почуття, бажання, думки, погляд на речі від тих, що були вбудовані в мене за роки подружнього життя, наче якась конструкція, що прикидається моєю частиною.
Деякі мені вдалося знайти раніше, але більшість сиділа так глибоко, що здавалося, ніби то я так думаю та відчуваю. З бажаннями ще гірше - довелося вчитися наново. Бо коли тобі на твоє бажання кажуть «хоті собі» або «сама зароби», то щось всередині ламається.
Відділити своє від чужого- це як перебирати речі і знаходити там щось дивне, не твого розміру, брудне, поганої якості, якогось незрозумілого кольору. Дивишся на це і не можеш витлумачити: як же ж я могла це носити і не помічати? Могла. Бо той, хто ті «речі» на мене «вдягав», створював ілюзію, що я така і є. Добре, що врешті решт я повірила своїм відчуттям, а не йому.
Це важка вправа. Важкий шлях відновлення цілісності. Але коли знаєш, куди йдеш, складні частки не є перешкодою.