31/03/2022
Орест днями повідомив, що маму поки не треба міняти на нову, бо ця ще не зіпсувалась. Щоправда, потім додав: якщо лампа впаде мамі на голову, то доведеться йти в магазин і купувати нову маму, з головою.
Отож трохи взялася за ту, що ще є, і вирішила вам вісточку черкнути. Бо в фб час від часу репощу важливе всяке, в інстасторіз іноді теж, а від себе так і не зібралася занести пальця над тачпадом.
Вранці другого дня війни ми після короткого обговорення кинули в авто кілька сумок з мінімальними речами (ми ж за тиждень повернемося!) і рушили в бік Прикарпаття. Залишки мозку після перших сирен і вибухів у Києві оцінили власні ресурси і видали, що довго він так не вигребе. Згодом після ще одного короткого обговорення перебралися з малечею під небо НАТО (пару тижнів - і вже менше смикаюся, коли завивають місцеві спецслужби чи стріляють мисливці).
Не знаю, куди поділися всі ті експерти, які розповідали, що мама не зобов'язана тягти на собі дім, три роботи, тусовки і всяке таке, що її програма оптимум - дитина і власна черепушка. Я захоплююся знайомими (та й незнайомими) мамами, які можуть поєднувати все і активно волонтерять з дитиною на руках. У мене так не виходило ні раніше, ні тепер. Але виходило час від часу робити внески на інформаційному фронті, "ходити" в українські зоопарки, донатити наших котиків-захисників. Писати не хотілося, щоб не забивати ефір.
Пару тижнів тому видалила з телефону майже всі фото і відео своїх цукерок і шоколаду. Я ж цим займалася для душі і рівня самоокупності раніше вистачало (так, на кухні теж потрібно добряче шарашити, щоб щось заробити, якщо ви сумнівалися)). А після війни треба буде вйобувати у важливіших галузях, відбудовувати країну, думала я. Тепер же згадую ваші теплі слова, що несу радість шоколадом, тому категоричність трохи знизилася.
Але я все ще навіть не в Україні, щоб повернутися до станка. Та і регулярна срака з НП в умовах воєнного часу ставить під питання доцільність задуму. Чи витрачати допомогу на те, щоб тут щось готувати, ще думаю. Хочеться як мінімум віддячити за гостинність добрим людям. Опшем, стей тьюнд, якщо цікаво)
Поки гризу камінці нових наук, коли Орест спить, і намагаюся придумати, куди себе приткнути на парт-тайм і ремоут. Великий ведмідь в Україні із дуінг хіз бест на своїх місцях. В Київ хочу неймовірно (та всі, хто виїхав з дому, і так знають, як це), але є підозра, що повернення зараз - не найкраща ідея.
Сподіваюся, ви цілі і в безпеці, котусики. Якщо будете мати бажання перекинутися слівцями - пишіть, не соромтеся.
А поки віримо і підтримуємо ЗСУ та всю Україну серцем, словом і ділом 💙💛 І біжимо марафон на своїх місцях.
