19/04/2018
Like, pls😉 Дум останнім часом багато мною думається. І багато з них крутяться навколо таких понять як "бізнес, гроші, хендмейд, робота, творчість, натхнення, віддача".
От що виходить в нашому суспільстві? Хотіти мати гроші - соромно. Хотіти заробляти гроші - соромно. Навіть, мати гроші і то соромно. От знаєте те, коли ти їздиш подорожуєш, а потім знайома продавщиця в овочевому кіоску питає і скільки коштувала подорож, а тобі так до щему соромно сказати, що 2000$ за 2 тижні😨 бо для неї це афігєть які нереальні гроші на її важкій та тупій роботі без вихідних, а тобі соромно за те, що в тебе все добре... бувало у вас так? О, май гад, коли вже радянський союз повністю витряхнеться з нас, останнього покоління, народжених в ньому?
І з творчістю, що з часом переростає в роботу буває соромно. Ну, от "сидять" мами в декреті, відкривають творчі грані в собі (сама така була) і щоб не здуріти від одноманітності починають хендмейдом займатися. І всім ясно, що це ж хобі, це ж якщо воно себе по матеріалах окуповує чи майже окуповує то і добре, бо тут справа в тому, щоб дівчина мала змогу реалізувати свою потребу творити, і продаються ці вироби за ціну, що дасть гроші просто знову купити матеріали. І в цьому моменті всі задоволені - і творчість у майстра є, і роботи вдома на поличках не валяються, і похвалили, і клієнт щасливий від того, що річ класна тепер є і коштувало супер дешево.
І продавати дешево свої вироби для загалу домашніх майстрів це нормально. Так, абсолютно нормально для нашого суспільства продавати дешево (хоча вже є деякі тенденції) хендмейд , речі, в які вкладено стільки своєї душі, сил, натхнення, фантазії, старання, що вони аж світяться цією позитивною енергетикою. І таке відчуття, що питання грошей просто замочить цю енергетику, наче має стояти вибір - або з душею, або отримувати за свою роботу адекватні гроші.
В підтвердження цієї думки, я мала розмови з хендмейдарими, що кажуть: "та нічого, мені грошей і не треба, це ж з душею пошито!" Тобто або душа, або гроші? Цікаво...І відразу так думаєш, о людина яка безкорисна, яка щира, альтруїстична, все всім безкоштовно віддасть, і на її фоні, всі хто матеріали і собівартість рахують відразу стають ницими і падлючими, прям зажерливі загарбники, зарплатні захотіли, ай-яй-яй, як вам не соромно? Соромно? І правильно! :) :) :)...
Але якщо копнути глибоко - це не стільки бажання робити добро всім, скільки страх і сором, і зневіра в собі, і відсутність реальної оцінки своїх старань, роботи, енергетичних та фізичних віддач, знецінення себе - та що тут його шити, всього пару годин, віддам за 100грн. Але ця іграшка це не лише кілька годин механічної роботи! Це натхнення, це вигадки, ідеї, ескізи, це час, який ти забираєш у своєї сім'ї чи свого сну, це переписки з клієнтом, це упакувати-відправити, а спершу поїхати і купити матеріали, чи перевернути купу сайтів і зганяти на Нову пошту, це позитивні вібрації, це думки про дитинку якій шиєш, це любов до своєї справи, це ніжність... це багато... це багато енергії...
І на захист тих, хто хоче купити хендмейд дешево скажу - я сама буваю така, та вибиваю це бажання з себе лисим тапком. Через внутрішню відсутність відчуття власної цінності назовні вилазить бажання знецінити інших "о, вы свои поделки из тряпочек для вытирания пыли шьете?" - сказала мені кілька років тому одна пані про іспанський напіввовняний фетр на виставці в Боярці. І це фраза не про мене, це фраза про неї, про її стан душі. Чи торкнуло це мене тоді - так, дуже, чи торкає зараз - зараз я це прожила, зрозуміла і відпустила.
І я постійно нагадую собі, що будь яка, особливо творча робота, має бути пристойно оплачена тому працюю над своїм "а чого так дорого?" коли бачу недешеву, красивенну, якісну, душевну хендмейд річ. А ви?
