19/03/2025
Полуденне сонце пекло і сліпило очі. Спека стояла під тридцять і на піщаному пляжі широкої річки було багатолюдно.
Пляж був довгий і закінчувався зарослою деревами до самої води ділянкою. Біля цих дерев розташувалася компанія дівчат. Місце тут було не дуже - пісок не такий чистий, зате народу майже немає.
А біля дерев можна в затінку посидіти, чим Свєта і скористалася, на відміну від своїх подруг, охочих засмагнути. Вона на сонці довго перебувати не могла, своє покривало постелила в тіні й дуже часто заходила в річку, щоб освіжитися.
Плавала Світлана дуже добре. У дитинстві батьки водили її в басейн, і дівчинка займалася плаванням професійно. Переплисти цю річку для неї нічого не вартувало, але Світлана цього не робила.
Допливе до середини і назад, до подруг, які лежали на своїх покривалах у позі морської зірки. Дві подруги Свєти дуже вже хотіли засмагнути і мати ефектний вигляд у коротких спідницях.
А ось Світлані було байдуже, який вигляд вона має. Струнка, довгонога і дуже красива, вона не збиралася вражати нічию уяву карколомною засмагою.
Для неї задоволенням було поплавати, а потім посидіти під деревом і похрумтіти солоними крекерами, що дівчата взяли з собою на пляж для перекусу.
- Свєтка, ти ось тріскаєш, як не в себе, але ж ні на грам не набрала вагу, - бурчала одна з її подруг, пухкенька Юля.
- Та не кажи, - підтверджувала інша. - Свєтка вічно щось їсть, але фігура ідеальна. А тут боїшся зайве печиво з'їсти.
- Ой, дівчата, та не заздріть ви, - сміялася Свєта, хрумтячи крекерами. - Зате ви тепер такі засмаглі!
Дівчата пережартовувалися між собою, не звертаючи уваги на гучні крики за деревами. Вони знали, що там підлітки спорудили тарзанку і з криками стрибали у воду.
Світлана, яка прекрасно розуміла особливості цієї річки, до подібних забав ставилася несхвально. Щойно дівчата прийшли на пляж, вона навіть ходила до чотирьох хлопчаків років дванадцяти, що стрибали з тарзанки, і намагалася їм пояснити, що трохи осторонь є вир. Якщо туди потягне течією, то це може бути дуже небезпечно.
Але хлопчаки є хлопчаки! Звичайно ж, вони відмахнулися від слів Свєти і продовжували стрибати зі своєї тарзанки. Що з ними зробиш? Не проженеш же з берега!
Світлана, пережартовуючись із подругами, давно перестала звертати увагу на галасливих хлопців за деревами. Вона надкусила черговий крекер і раптом завмерла, почувши не зовсім звичайний крик. Їй здалося, що хтось із хлопчаків крикнув "допоможіть".
- Ви це чули? - схопилася дівчина з покривала.
- Що чули? - ліниво повернула голову повненька Юля, але Світлана не відповіла. Вона вже мчала в зарості дерев. Туди, де стрибали з тарзанки хлопці. Дівчата, що залишилися на пляжі, перезирнулися і мовчки кинулися за подругою, зрозумівши, що щось трапилося.
Світлана, яка прибігла першою, побачила у воді голову одного хлопчика. Побачила на секунду, перед тим, як хлопчиська затягнуло виром, про який вона застерігала.
Друзі хлопця з жахом стояли на березі, витріщивши очі й закам'янілі від страху. Вони навіть не кричали, не знаючи, як поводитися. Мабуть, той крик "допоможіть!", що почула Свєта, видав хлопчик з води. Видав перед тим, як зникнути під водою.
Світлана не роздумувала ні секунди, думати було ніколи. Вона рвонула до води, а в цей час приспіли її подруги.
- Не треба, Світлано, стій! - кричала Юля. - Він уже великий, потягне тебе за собою. Ти не зможеш.
Роздумувати про те, зможе вона чи
ні, Світлана не бажала. Вона б кинулася у воду, навіть якщо й не вміла б професійно плавати. Але з її навичками в неї був шанс...
Був шанс, і дівчина ним скористалася. Тим паче, що хлопець, не тягнув її за собою і не брикався. Він уже наковтався води і йшов на дно, коли Світлана почала виштовхувати його на поверхню.
- О, Боже, Боже мій, - металася берегом Юля разом із третьою подругою. - Вам же, дурням, казали, що тут купатися небезпечно.
Дівчина відважила ляпаса одному з хлопчаків, що стояли на березі, а він навіть не поворухнувся, не зводячи очей з того місця, де пішов під воду його друг. І ось там показалася голова. Одна, друга...
Світлана посилено веслувала, намагаючись, щоб голова хлопчиська була над водою. Уже на березі знадобилася допомога Юлі, що навчалася в медичному інституті. Їй не довелося довго робити штучне дихання, перш ніж хлопець, який ледве не потонув, почав відкашлюватися і вивергати з себе річкову воду.
- Єгоре! Єгоре! - кинулися до кашляючого друга хлопці. - Ми так злякалися!
- А якщо злякалися, чого стояли, як ідоли? - вичитувала хлопчаків Світлана. - Треба було кричати, кликати на допомогу, а ви застигли! Ех ви! Друзі, називається! Добре ще, що я почула, як він крикнув.
Єгор остаточно прийшов до тями, сидів на березі, уткнувши голову в коліна, а друзі все смикали його.
- Єгоре, давай підемо. Треба йти, раптом батьки дізнаються, що ми тут були.Пішли вже!
Дванадцятирічний Єгор піднявся, нетвердою ходою підійшов до Свєти, подивився в очі і сказав:
- Дякую! Дякую тобі!
Потім він, як і його друзі, схопив свої речі, що валялися біля дерева, і пішов.
- Ось тобі й уся подяка, - усміхнулася Юля. - Ех, Свєтко, ти таку справу зробила, що можна в газеті написати. Але тільки ці хлопці навіть не зізнаються, що вони тут були. Батьки, напевно, не дозволяють їм сюди ходити. А так, написали б у газеті, дали грамоту.
- Не дуже і потрібна мені ця грамота, - засміялася Світлана. Головне, що хлопця витягла. Страшно уявити, що сталося б, якби ми сьогодні не вирішили піти скупатися. Навіть думати про це не хочу.
- Дівчата, блін, - раптом скрикнула третя подруга, - адже ми всі речі на покривалі залишили. І сумочку з грошима. У мене там стипендія.
- Ось, блін, - змахнула пухкими руками Юля, і всі три дівчини кинулися до місця, де залишилися їхні речі.
* * * *
Минуло тринадцять років. Свєта давно виросла і перетворилася на красиву молоду жінку. Вона була заміжня і щаслива в шлюбі. Багато всього сталося відтоді, як вона витягла з річки хлопця, але жінка ніколи його не забувала і ім'я пам'ятала - Єгор.
Єгор тоді подивився їй в очі й дуже щиро подякував. Очі в хлопця такі гарні були. Світлий погляд, відкритий, чесний. Свєта цього хлопчика назавжди запам'ятала, хоч більше ніколи й не зустрічала. І чомусь, сім років тому, коли вона привела у світ сина, захотілося їй назвати його Єгором, а чоловік не заперечував.
- Єгор - непогане ім'я, мені подобається, - сказав тоді чоловік Світлани Михайло.
Хороший він у неї був. Свєта чоловіка кохала. Вона й сама непогано заробляла, але чоловік був успішним підприємцем і намагався, щоб сім'я його ні в чому не потребувала.
Кілька років тому придбали вони цю двоповерхову дачу за містом. Хорошу дачу, з лазнею. У ній цілий рік можна жити, як у цілком пристойному приватному будинку.
Влітку на дачі родина проводила вихідні, смажила шашлики. А ось взимку тут робити ніби як нічого. Несподівано Михайло запропонував Світлані відзначити на дачі Новий рік.
- Ну, а чому ні?, - казав чоловік, - Поставимо ялинку, під саму стелю. Справжню лісову красуню. Прикрасимо її і зустрінемо Новий рік із сім'єю, тільки ми втрьох і більше нікого.
✅️✅️✅️✅️Продовження історії в першому коментарі
