14/08/2026
Буди же слово ваше: ей, ей; ни, ни; лишше же сею от неприязни есть
(Мф. 5:37)
Як неоднозначно виходить: в нашій Лаврі роздаємо прихожанам тисячі бланків заяв, щоб вступити в судову справу і доказувати, що УПЦ – зовсім не МП. І тут же, за кілька метрів, служимо Святу Літургію на патріаршому антимінсі. То ми МП чи не МП? Що це, як не лицемірство? Тут як в анекдоті: або хреста зніміть, або…
Виступати в захист Церкви справа, звичайно, потрібна і всі методи для цього хороші. За останні роки перепробували майже все: в суди подавали, молитовні стояння і хресні ходи проводили, в різні ООНи і ОБСЄ зверталися, заморських адвокатів наймали, проти патріарха Варфоломія флешмоби проводили, євхаристійне спілкування з Константинополем розривали, в Аммані міжцерковну зустріч організовували. А деколи навіть і силою стояли за храми.
Все ніби правильно: в нашої Церкви щось забирають, десь ущемляють, десь гонять – і з цим треба щось робити. Питання в іншому: коли хоч щось з вищеназваного зроблять через те, що РПЦ забрала в УПЦ аж цілих кілька єпархій? Ми ж не МП? Чи це не захват нашої канонічної території і наших храмів?
Владиці Владіміру, як і всім в нашій Церкві, дуже зручно сидіти афедроном на двох стільцях. Коли є припис від держави – кажемо, що ми вийшли з МП і єлейним голоском, майже плачучи, повсюдно ниємо про гонєнія . Але якщо ми таки повністю вийшли з МП, то на поминающих патріарха треба накладати якісь-то прєщєнія? Коли ж хтось з прихожан сумнівається в благодаті – кажемо що досі в МП і Феофанія це не розкол. Суцільне лицемірство і двоємисліє.
То що, владико, коли починаємо роздавати бланки з позовом проти РПЦ? А може антимінс поміняємо?
Фото: о.Васілій Балан